Історія села

Населений пункт Пісочна складається з двох основних поселень: Стара Пісочна і Нова Пісочна. Село Стара Пісочна розміщене на косогорі біля безіменного струнка, що впадає в річку Чорнивідку.

Кліматичні умови території села Пісочна є сприятливі для вирощування всіх районованих сільськогосподарських культур, що вирощуються в даному районі.

Лише окремі ділянки із спадистими схилами менш зручні для механізованого обробітку ґрунту і потребують захисту від ерозії.

Населені пункти Стара Пісочна і Нова Пісочна розташовані недалеко від економічних і адміністративних центрів.

Віддаль до районного центру міста Городок становить 12 км., до обласного центру міста Хмельницький 60 км.

До найближчої залізничної станції Вікторія 11 км., до найближчого села Соснівка сусіднього Ярмолинецького району 5 км., до границь найближчої Тернопільської області 30 км.

В селах Стара Пісочна і Нова Пісочна живе 1226 чоловік, з них чоловіків 518, жінок 768. Всього дворів 519. Більшість населення працює в сільському виробництві.

ІСТОРИЧНІ ДАНІ

Назву села «Пісочна» одержало напевне від того, що в горбах навколо села є багато піску. До населеного пункту належить висілок «Ферма» заснований у 1904 році селянами вихідцями із сіл Зарічанка, Летава, Зелена, що тепер входить до Чемеровецького району. Які свої земельні наділи продали за вищу ціну, крім того взяли позику в Земельному банку в місті Кам’янець-Подільському терміном на 50 років і купили землі в поміщика Андрієвського по значно нижчих цінах.

Це місце було вибране ще й тому, що там була готова обладнана криниця так як там до цього знаходилася панська ферма робочих волів , була побудована хата, де жив управитель і дві воловні.

До Старопісочнянської сільської ради належить також село Нова Пісочна, а раніше належало також село Левада Пісочнянська (тепер це село Мала Левада Купинської сільської ради).

За історичними джерелами село Стара Пісочна існувало уже в кінці ХV століття . В 1493 році тут налічувалося 9 домів.

В ХVI столітті село належало П’ясецьким, які володіли на Поділлі багатьма маєтками.

В ХVII столітті населені пункти Поділля були сильно пограбовані і спустошені турками , а тому в 1661 році у селі рахувався тільки один дім.

В другій половині ХУ11 століття рід П’ясецьких перестав існувати і їх володіння перейшли до спадкоємців по жіночий лінії. Пісочною стали володіти Телефуси. Один із них - Петро Телефус, в першій чверті ХVIII століття будував в селі Старій Пісочні замок для захисту від нападу гайдамаків. За переказами людей цей замок побудований якоюсь «Чорною Доротою». На території цього замку до нашого часу збереглися сліди підземних ходів.

Вкінці ХУ111 століття Стара Пісочна належала Вроневському, а на початку XIX століття була поділена на частини.

В 1820 році Пісочною володіли : Ян Хлебовський - 60 кріпаків, Маріана Гумковська - 63 кріпаки, Станіслав Яншевський -84 кріпаки. Пізніше Пісочною володіли Русановський і Андрієвський.

За народними переказами за участь у польському повстанні 1830-1831 років в пана, прізвище якого не збереглося в пам’яті людей, західна частина села була відібрана в нього і передана казні - назва «Казьоне село» збереглася до цього часу.

Селянська община сіл Стара Пісочна і Левади Пісочнянської становила 723 десятини, церковної землі 65 десятин. Всього було дворів 263, в них жителів 1166 душ.

Село Нова Пісочна розмішане в суміжності із Старою Пісочною і відділене від неї струмком.

За переказами поселення з’явилося на початку ХУІІІ століття, засноване «Чорною Доротою», коли після уходу турків із Поділля, почалося швидке заселення країни жителями, які втікали від турків і ховалися по лісах.

В першій половині ХУІІІ століття село Нова Пісочна належало Телефусам, а з другої половини цього століття Новою Пісочною володіли Яшовські.

Після скасування кріпосного права з 1862 року по 1868 рік проходив викуп землі селянами у поміщиці Кароліни Андрієвської .

В той же час аж до 1872 року проходив викуп землі селянами і у поміщика Русановського.

До встановлення Радянської влади по селах Стара Пісочна і Нова Пісочна було землі всього близько 3-х тисяч десятин.

Селяни сіл приймали участь у революційних виступах 1905-1907 років.

Селянин Малюга Степан побив косарки в поміщицькій садибі.

Місцеві селяни в 1905 році спалили поміщицькі скирди .

В 1915 році було встановлено Радянську владу в селах Стара Пісочна і Нова Пісочна.

За історичними джерелами є факти боротьби селян сіл Пісочна за владу Рад.

В липні місяці 1917 р. зареєстрована телеграма директора цукрорафінадного заводу «Левада» головнокомандуючому арміями Південно - Західного фронту про самовільне збирання врожаю в економіях заводу селянами сіл Стара Пісочна і Нова Пісочна:

«Селяне Старой Песочной и Новой Песочной Каменецкого уезда против всех увещеваний о невозможности сдать уборку за 3-й сноп, что вводит в полное разорение и орендатор будет лишен возможности уплачивать оренду и налоги, самовольно приступили к уборке хлеба за третий сноп, ссылаясь на постановление крестьянського сьезда. Убедительно прошу принять мери против односторонних, безответственных действий, ввести посредничество к справедливой оценке уборки, не дожидаясь насильственного сбора селянами хлеба с полей. »

Директор сахарорафинадного завода «Левада Юрьян».

В період громадянської війни на території сіл Стара та Нова Пісочна боїв не було. В 1918 році вони були окуповані австро-угорськими військами до 1919 року.В 1920 році села були захоплені білополяками. В першій половині 1920 року села звільнили від польських загарбників загони Червоної Армії.

Після цього в села ввійшли війська Української армії Семена Петлюри, які через три місяці залишили села під ударами переважаючих сил Червоної Армії.

Учасниками Громадянської війни були жителі села: Пашко Омельян Васильович, Мазур Касьян, Підгаєцький Максим Микитович, Лизун Володимир, які в 1919 році добровільно пішли в загони Червоної Армії.

Після Громадянської війни всі селяни господарювали одноосібно.

До 1923 року села Стара Пісочна і Нова Пісочна належали до Куявської волості - тепер село Соснівка Ярмолинецького району.

З 1923 року села були віднесені до Купинського району і утворено Старопісочнянську сільську раду.

Першим головою сільської Ради був комуніст Ткачов (Ткачук) Іван Лазарович, уродженець села Нова Пісочна. Після його виїзду з села головами сільської Ради були: Коржинський Василь Філімонович, Загона Степан Іванович, Густав Іван Лаврентійович, Волошин Степан Михайлович, який в 1933 році був засуджений на 3 роки за допущення порушення законності в час розкуркулювання, Бондаренко Петро із села Соснівка Ярмолинецького району, Гибко Матвій Павлович, Зубик Петро Пилипович, Монастирський Макар Іванович.

В 1931 році села Стара Пісочна і Нова Пісочна були віднесеш до Смотрецького району.

5 червня 1923 року в селі Стара Пісочна було засновано сільськогосподарське товариство «Пасічник». В товариство ввійшли 52 пайщики. Голова правління Десятник Іван Прокопович . Працездатних 114 чоловік, ідців 228 чоловік.

Землі у пайщиків - 150 десятин 53 сотих., коней -29, корів -50, плугів-20, віялок 1, борін-6, молотарок кінних -1.

Першій ТЗОС був створений на «Андрійовщині» під назвою «Червона борона» в 1928 році, де були усуспільнені тільки знаряддя праці.

Перші колгоспи в селах Стара Пісочна і Нова Пісочна були створені 20 лютого 1930 року. В селі Стара Пісочна було створено три колгоспи: ім. Будьоного, «Червоний прапор», «Червоний лан»; в селі Нова Пісочна один колгосп «Нове життя», де селяни озимі зернові (пшениці і жито) посіяли восени 1929 року збирали самостійно, а ярі культури посіяні весною 1930 року сіяли і збирали уже спільно в колгоспах.

Першими головами колгоспу були обрані: ім. Будьоного - Сльоз Василь Григорович, «Червоний прапор» - Голуб Федір Дмитрович, «Червоний лан» - Коржинський Василь Філімонович, «Нове життя» - Леус Омельян Дем»янович.

В 1935році колгоспи « Червоний прапор » і « Червоний лан » об’єдналися в колгосп ім. Молотова, головою якого був обраний Коржинський Василь Філімонович . Він очолював колгосп до листопада 1937 року , коли був репресований органами НКВД. Після нього головами цього колгоспу до початку Великої Вітчизняної війни обиралися: Гибко Матвій Павлович, Леус Михайло Григорович.

В колгоспі ім. Будьоного за цей же період обиралися: Оришнюк Іван Степанович, Маслянко Данило Іванович, Романюк Іван з Кам’янець Подільського району.

Колгосп «Нове життя» очолювали: Чухась Федір Кінратович, Кордис Василь з 1932 року по 1934 рік (двадцятип’ятитисячник направлений для проведення колективізації в промисловості), Леус Михайло Григорович, Чухась Павло Іванович, який в перші дні Вітчизняної війни пішов із відступаючими частинами Червоної Армії і до дому не повернувся.

Колективізація в селах проводилася в основному добровільно, але мали місце випадки насилля над селянами.

Колективізація в основному була завершена в 1932 році . Розкуркулювання і виселення куркульських сімей в Сибір або за межі України почалося в 1929 році і тривало до 1933 року, коли розкулачували не тільки куркулів і одноосібників , але і тих, які одними з перших поступили в колгосп.

До них попадали самі працьовиті, розумні селяни, які своєю важкою працею і трудом своїх сімей зуміли створити більш справжні господарства, придбати деяку більш досконалу сільськогосподарську техніку, а найману працю використовували тільки в жнива.

В період проведення колективізації і розкуркулювання в 1932 - 1933 роках по селі ходили бригади активістів і комсомольців, які забирали весь хліб і інші продукти, особливо з дворів розкулачених і одноосібників., а тому були випадки, коли люди помирали з голоду, але масового голодомору, як в центральних областях України та в деяких селах нашої області, не було.

Можливо це полегшення пояснюється тим, що наша місцевість знаходилася близько кордону з Польщею.

В 1937 - 1938 роках із села Стара Пісочна були репресовані органами НКВД: колгоспний пасічник Крокульницький Григорій Пилипович, вчитель Стасюк Іван Омельянович, бухгалтер Вегерук Григорій Давидович.

Із села Нова Пісочна були репресовані: ветсанітар Валентюк Кирило Олександрович, працівник залізничного транспорту Боднар Андрій Миколайович, колгоспники Коханський Павло Михайлович, Бевзюк Микита Евдокимович.

Всі репресовані після XX з’їзду КПРС були реабілітовані, але ніхто з них живим в село не повернувся.

12 травня 1941 року із сіл Стара Пісочна і Нова Пісочна виїхали добровільно 39 сімей в Алтайський і Приморський край.

Як успіх колективного господарювання потрібно відмітити. Що за одержання в 1937 - 1938 - 1939 роках високих, на той час, урожаїв пшениці (23цнт. з гектара) колгосп ім. Молотова був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки і одержав бронзову медаль та Свідоцтво учасника виставки.

В передвоєнні роки основною оплатою праці в колгоспах була видача зерна на трудодень. Так за 1940 рік в колгоспі ім. Молотова видавали по 8 кг. зерна, «Нове життя» - 6 кг. зерна, ім. Будьоного - 5 кг. зерна. Оплата грішми була невелика.

11 липня 1941 року, територія сіл були окуповані німецькими загарбниками, а звільнені Червоною Армією 29 березня 1944 року.

З перших днів окупації фашисти ліквідували колгоспи і замість них проголосили так званні общинні господарства.

За визволення рідної землі від німецьких загарбників в тилу ворога вели боротьбу підпільники і партизани.

Організатором і керівником підпільної організації , яка згодом переросла в партизанський загін ім. Чапаєва на території колишнього Смотрицького району був Лука Леонтійович Назаров , уродженець села Стара Пісочна.

Пізніше в період організації підпілля в місті Городку був заарештований німецькими жандармами і живим закопаний в землю разом із своїми товаришами по підпіллю в місці Ярмолинці.

До Великої Вітчизняної війни він служив у прикордонних військах особливого призначення. На початку війни, поранений в ногу, повернувся у рідне село і почав піднімати людей на боротьбу з ворогом. Його іменем названа вулиця в селі Стара Пісочна, на якій він народився і провів своє дитинство.

За час німецької окупації з обох сіл вивезено на каторжні роботи до Німеччини 250 чоловік молодих дівчат і хлопців. З них 15 чоловік загинули там від важкої праці, побоїв і голоду:

­    с. Стара Пісочна : Броварна Надія Іванівна,Бульба Степан Григорович,Лизун Іван Сергійович, Сльоз Максим Пилипович, Лизун Олекса Григорович, Коржинський Іван Пилипович, Федорів Іван Семенович, Марченко Петро Миронович;

­    с.Нова Пісочна: Івашук Михайло Ульянович, Смик Антон Степанович, Леус Михайло Григорович, Смик Михайло Григорович, Кінделевич Григорій Михайлович, Мисик Микола Васильович, Боднар Микола Андрійович.

З перших днів Великої Вітчизняної Війни вступили в бій з ворогом наші земляки - пісочани , які проходили дійсну військову службу в рядах Червоної Армії, значна частина була призвана в ряди Армії 23 червня 1941 року, але саме більше пісочан пішли на бій з ворогом після визволення села Стара Пісочна в березні 1944 року.

За визволення села Стара Пісочна три дні велися сильні бої біля висілки «Ферма», де загинув один офіцер - молодший лейтенант, тридцять три солдати та підбито німцями радянського танка Т-34.

В боях за визволення села Стара Пісочна із східної сторони та села Нова Пісочна загинули старший лейтенант Сулейман Мамедов, п’ять солдатів і дівчина Зоя - медична сестра.

Великим недоліком у розкритті цього питання є те, що до цього часу невідомо, які з’єднання і частини визволяли наші села.

Відомо тільки, що стрілецькі частини, які визволяли наші села, підтримували огнем мінометника 496 армійського мінометного полку резерву головного командування.

207 чоловік наших односільчан віддали свої життя за славну Перемогу , за цей славний день , якій ми святкуємо щороку.

До Великої Вітчизняної війни партійна організація була в селі Купин, яка об’єднувала в своєму складі комуністів сіл Купин і Пісочна.

В селі Пісочна була партійна група, яку очолював комуніст директор школи Вітюк Панас Акимович.

Перша партійна організація в селі була створена в побідоносному 1945 році, секретарем був обраний Турбінський Трохим Петрович.

В 1948 році партійні організації були створені в усіх трьох колгоспах.

Секретарями парторганізацій були обрані: в колгоспі ім. Будьоного - Турбінський Трохим Петрович, в колгоспі ім. Молотова - Коханський Іван Степанович, в колгоспі «Нове життя» - Зубик Петро Пилипович.

В 1950 році, після об’єднання колгоспів, секретарем парторганізації обрали Семенишена Івана Павловича.

Після його виїзду на навчання в інститут секретарем парторганізації знову був обраний Турбінський Трохим Петрович. Пізніше секретарями парторганізації обиралися: Данильчук Михайло Андрійович, Бульба Іван Григорович, Кушнір Василь Семенович, Вегерук Дмитро Григорович, Козак Микола Дмитрович, Бевз Дмитро Іванович, Мізерний Микола Сергійович, Горбулько Олександр Якович, Лех Володимир Олександрович, Слісарчук Леонід Петрович.

В 1991 році партійна організація налічувала 60 комуністів. Комсомольська організація в селі була створена в 1924 році. Важко проходила відбудова сільського господарства у колгоспах обох сіл в післявоєнний період. У господарствах підірваних війною і сильною засухою 1946 року, не вистачало поголів’я тварин, сортового насіння, машин, фуражів. Голодувала переважна частина населення села, особливо сім’ї, які втратили на фронтах своїх годувальників. Не вистачало досвідчених кадрів керівників і спеціалістів. Тому - то спостерігалося часта їх заміна.

Так в колгоспі ім.Молотова з 1946 року по 1950 рік головами колгоспу обиралися: Голуб Федір Дмитрович, Монастирський Макар Іванович,Паламарчук Василь Миколович, Ткачук Франко Тимофійович.

В колгоспі ім. Будьоного за цей же період головами колгоспу були: Яровий Омельян Варфоломійович, Гляс Павло із села Великий Карабчиїв Городоцького району, Зубик Петро Пилипович, Кралевський Володимир Іванович, Божик Дем’ян Федорович.

Тільки в колгоспі «Нове життя» весь цей період головою обирався Маслянко Данило Іванович.

Так часто мінялися голови сільської Ради на цю посаду обиралися і призначалися районними партійними і радянськими органами: Монастирський Макар Іванович Орипінюк Іван Степанович, Круцькевич Петро Михайлович Данильчук Михайло Андрійович, Рибко Григорій Олександрович.

22 жовтня 1950 року пройшло укрупнення колгоспів в одне господарство ім. Будьоного.

Райком Компартії і Райвиконком рекомендували головою колгоспу жителя села Великий Карабчиїв Городоцького району, Білецького Олександра Васильовича. Колгоспники відхилили цю кандидатуру і обрали свого односельчанина Божика Дем’яна Федоровича. Щоби відомстити самому голові колгоспу, який пішов проти волі районного керівництва, а також всім колгоспникам, в 1951 році з господарства було вивезено майже все зерно в держпоставку і натуроплату, а тому весною 1952 року почався падіж тварин. Цим скористалося районне керівництва і віддало під суд голову колгоспу, головного бухгалтера, заступника голови колгоспу і всіх завідуючих тваринницькими фермами.

Головою колгоспу знову був обраний Маслянко Данило Іванович, який працював на цій посаді до 1954 року.

Після вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС колгоспи почали укріплювати більш грамотними, досвідченими кадрами з апарату районних організацій і спеціалістами з інших відомств.

Наше господарство, яке було перейменоване на колгосп «Україна» очолив бувший директор школи, житель с. Завадінці Городоцького району Дзюбак В’ячеслав Тимофійович, який працював на цій посаді до 10 лютого 1965 року.

В 1958 році держава продала всю техніку, яка знаходилася в МТС і працювала в кожному конкретному господарстві, колгоспам.

З придбаною технікою в колгоспи перейшли і механізатори, які працювали на тракторах і комбайнах та спеціалісти сільського господарства.

Ці роки характеризуються значними успіхами в піднесенні сільського виробництва. Почалося будівництво тваринницьких приміщень, збільшення поголів’я тварин, поліпшення їх племінної якості і підвищення продуктивності. Розширилися площі посіву кормових культур. Молочна ферма колгоспу оновилася повністю, тут було поставлено 300 голів племінних нетелів, завезених з Московської області.

В ці і послідуючі роки наполегливою працею високою кваліфікацією прославився комбайнер Кіндилевич Степан Михайлович, який неодноразово займав перші місця серед комбайнерів району одержував районні і обласні премії.

В 1971 році передова доярка Галко - Сороката Ганна Іванівна була обрана депутатом Верховної Ради Української РСР і обиралася два скликання підряд.

З 1 січня 1963 року Старопісочнянська сільська рада була передана до Городоцького району, а колгосп «Україна» перейменований на «Комуніст».

В 1962 році в селі Стара Пісочна було завершено будівництво сільського будинку культури на 450 місць.

В 1964 році була виготовлена проектна документація на будівництво типової школи на 400 учнів. В лютому 1965 року Дзюбак В.Т. був звільнений з посади голови колгоспу в зв’язку з виїздом на постійне місце проживання в м. Городок. Новообраний голова колгоспу Кушнір Василь Семенович не виявив щирого бажання будувати нову школу, мотивуючи відсутністю коштів і таким чином прекрасний проект залишився не здійсненим.

Але за двадцять років, на протязі яких він очолював колгосп будувалася нова молочна ферма в селі Стара Пісочна, побудовано магазин в селі Стара Пісочна, дитячий садок на 45 дітей, новий адміністративний будинок, фельдшерсько - акушерський пункт і інші господарські приміщення.

З 10 лютого 1985 року головою колгоспу, а тепер колективного сільськогосподарського підприємства, обраний Мізерний Микола Сергійович.

В травні місяці 1983 року головним бухгалтером господарства було призначено Леус Оксану Іванівну, яка за 12 років важкої відповідальної роботи, особливо в останні роки, зарекомендувала себе з найкращої сторони, як справжня дбайлива господиня народних грошей і всього громадського добра.

Перших п»ть років увага голови колгоспу була спрямована на реконструкцію всіх тваринницьких ферм, були оновлені майже всі тваринницькі приміщення.

В 1990 році побудовано типовий фельдшерсько - акушерський пункт в селі Нова Пісочна, там же невеликій магазин товарів повсякденного попиту. Завершено будівництво двохповерхового будинку тваринника, зведено критий зернотік майже на все , що його збирає господарство від урожаю за рік. Заасфальтовано площадки для зберігання сільськогосподарської техніки.

В селі також є млин на якому в 1994 році введено в дію установку по виготовленню круп. Введена в дію пекарня, яка випікала хліб для населення, відпускна ціна була значно нижчою , ніж в магазинах.

В 1995 році введено в дію обладнання по виготовленню ободів для возів та олійня.

За весь період, починаючи з 1960 року головами сільської ради обиралися: Поносько Іван Дем»янович, Турбінський Трохим Петрович, Коханський Степан Трохимович, Білик Надія Прокопівна, Боднарчук Петро Іванович.

Всі вони в силу своїх можливостей дбали про покращення рідного села і піднесення добробуту його жителів.

НАУКА. КУЛЬТУРА. ОСВІТА.

ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я.

За останніх п’ятдесят років значно зріс культурний рівень жителів села.

Якщо в 1913 році в селі було 2 чоловіки з середньою освітою, а з вищою зовсім не було, то тепер в селі працюють з вищою освітою 21 чоловік, з середньою спеціальною 36 чоловік.

1928 року в селі була початкова школа, що займала дві кімнати в старому приміщенні під соломою і тільки в 1928 році було закінчено будівництво нового будинку школи, в якому вона знаходиться і тепер, та ще в 1960 році було добудовано два невеликих класних приміщення.

До 1933 року в селі Стара Пісочна була тільки початкова школа, завідуючий школою Десятник Іван Прокопович.

В 1933 році школа була реформована в семирічну і її директором залишився Десятник Іван Прокопович. Пізніше його замінив на цій посаді секретар комсомольської організації Підлісний Йосип Вікторович

До Великої Вітчизняної війни директорами школи призначалися : Никитюк Іван Андрійович, Присяжнюк Віра Костянтинівна, Палатнік Микола Аркадійович, Вітюк Панас Якимович.

Починаючи з 1944 року, після звільнення села від німецьких загарбників директором школи знову був рекомендований Десятник Іван Прокопович.

Пізніше директорами школи призначалися педагоги з більш високою освітою: Скибінський Касьян Арсенович, Коваленко Яків Мойсеевич, Турак Іван Іванович, Балаць Володимир Юхимович, т Новак Павло Петрович, Омелько Василь Трохимович, Леус Світлана Іванівна, Яковлева Марія Серафимівна.

В 1919 році в обох селах, в двох початкових школах навчалося 90 учнів.

В 1963 році в Старопісочнянській восьмирічній і Новопісочнянській початковій школах навчалося 339 учнів.

В 1995 році в Старопісочнянській школі навчається 82 дітей. Дітей навчають 14 учителів, з яких 13 мають вишу освіту і тільки один середню спеціальну.

На прикладі наявності кількості учнів в школі по роках, ми бачимо як різко зменшується населення в наших селах.

За останніх вісімдесят років з села вийшло спеціалістів з вищою освітою 58 чоловік, в тому числі : лікарів 11 чоловік, 23 учителів, інженерів 7, генерал - майор 1,полковників 5.

В 1958 році в селі був встановлений радіовузол і повністю радіофіковане все село. Тепер радіомовлення ведеться з єдиного районного радіовузла.

Також в 1958 році в селі була побудована власна електростанція потужністю ЗО кіловат. Пізніше село одержало електроенергію від енергопоїзда з міста Городок, а 12 травня 1967 року село було підключене до єдиної державної енергосистеми, повністю електрифіковано.

В 1993 році було завершено будівництво невеликого асфальтного заводу і прокладено 2,5 км асфальтної дороги між селами Стара і Нова Пісочна.

З 1990 - 1995 роки за рахунок коштів населення та з допомогою колективного сільськогосподарського підприємства прокладено водогін у більшість дворів громадян села Стара Пісочна та з половину дворів жителів села Нова Пісочна.

В цей же період проводиться телефонізація села. Телефонізовано 85 дворів та всі заклади. Продовжується роботи по газифікації дворів сіл, школи, церкви.

Як у всього українського народу так і в серцях населення наших сіл велику роль відігравала віра в бога, відвідування святих храмів.

В кінці XIX на початку XX століття в селі Стара Пісочна на давньому цвинтарі стояла стара дерев’яна церква.

На початку дев’ятсотих років в селі почалося будівництво нового храму, яке було завершено в 1909 році. Того ж року церква була освячена і названа храмом Успіння Пресвятої Богородиці.

В селі Нова Пісочна значно раніше була побудована також кам’яна церква і присвячена Дмитрію Салунському Мироточивому.

Настоятелем церкви в селі Стара Пісочна був священнослужитель Смирнов Михайло, в Новій Пісочні отець Вершковський – ім’я, і по батькові якого в пам’яті пісочан не збереглося.

В період масового гоніння на віру і святі храми, в 1935 році церкви були закриті, все майно і ікони спалені, а священнослужителі виселені за 100 км від тодішнього кордону з Польщею.

Новопісочнянський храм був розібраний повністю, камінь використаний на будівництво другого цукрового заводу.

В Старопісочнянського храму доля склалася більш щасливо.

В останні передвоєнні роки була розібрана тільки дзвіниця.

В період німецької окупації частину каменя розібрали жителі села, а з того, що залишився після війни було побудовано корівник в колгоспі ім. Молотова.

На початку шестидесятих років храм було частково відбудовано і віруючі знову мали можливість відвідувати його.

Священиком був Гребенюк Василь Олексійович.

В 1964 році знову почалося гоніння на віру і церкву вдруге закрили.

Тільки в 1989 році, на постійні клопотання віруючих, церква знову була відкрита, повністю відреставрований та ще побудовано невелику дзвіницю.

Священослужителем з дня оновлення і освячення є Ковальчук Степан Іванович.

В селах Стара Пісочна і Нова Пісочна є також віруючі євангелиські хрістіани баптисти, які мають свій молитовний будинок в селі Стара Пісочна.

В кожному селі є два фельдшерсько - акушерські пункти, будинок культури, в ньому бібліотека.

В селі Стара Пісочна діє відділення зв’язку.

Література і джерела з історії населених пунктів.

1.     Матеріали з державного обласного архіву при Кам’янець - Подільському історичному музеї.

2.     Дані Львівського філіалу Академії наук України за 1957 рік. Збірник спогадів учасників революційної боротьби на Поділлі. Видання Кам’янець - Подільського педінституту.

3.     Спогади жителів сіл Стара Пісочна і Нова Пісочна: Підгаєцького Омеляна Прокоповича, Десятника Юфрема Марковича, Бедриківського Олексія Миколайовича.

4.     Перекази і легенди почуті від жителів сіл Стара Пісочна і Нова Пісочна.

Кліматичні умови території села Пісочна є сприятливі для вирощування всіх районованих сільськогосподарських культур, що вирощуються в даному районі.

Лише окремі ділянки із спадистими схилами менш зручні для механізованого обробітку ґрунту і потребують захисту від ерозії.

Населені пункти Стара Пісочна і Нова Пісочна розташовані недалеко від економічних і адміністративних центрів.

Віддаль до районного центру міста Городок становить 12 км.,до обласного центру міста Хмельницький 60 км.

До найближчої залізничної станції Вікторія 11 км,

До найближчого села Соснівка сусіднього Ярмолинецького району 5 км., до границь найближчої Тернопільської області 30 км.

В селах Стара Пісочна і Нова Пісочна живе 1226 чоловік, з них чоловіків 518, жінок 768.Всього дворів 519.Більшість населення працює в сільському виробництві.